k2FtbBdWr1

Кризова ситуація в нашій державі негативно вплинула на діяльність підприємств, установ, організацій торкнулася інтересів майже кожного працівника. Тому працівники повинні добре знати норми трудового законодавства, щоб відстоювати свої інтереси, тим більше, що серед правознавців та представників трудових колективів не існує єдиної думки щодо деяких змін у законодавстві.

 

Відпустки без збереження заробітної плати

Відповідно до раніше діючої частини другої статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин міг надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. Ця норма вилучена на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відпустки» від 2 листопада 2000 року № 2073-III.

Залишилася лише частина перша статті 26 Закону № 504, в якій передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Серед правознавців і представників трудових колективів підприємств не існує єдиної думки щодо оцінки зазначених змін у законодавстві про відпустки. Одні вважають відміну цих відпусток прогресом у врегулюванні питань зайнятості, захистом прав та законних інтересів працівників, інші — недоречним заходом з урахуванням сучасної економічної кризи на багатьох підприємствах. У будь-якому випадку слід пам’ятати, що тлумачити нормативно-правовий акт має право орган, який його розробив, або Конституційний Суд України. Відповідно до Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1543, роз’яснення з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення надає Міністерство праці та соціальної політики України, тому довільне тлумачення питання надання відпусток без збереження заробітної плати не допускається.

Надання відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавців порушує права та законні інтереси працівників. У статті 9 КЗпП України зазначається, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. А це означає, що навіть згода чи прохання працівників надати їм такі відпустки теж є недійсними, тим паче відправлення їх у довгострокові неоплачувані відпустки.

На сьогодні відповідно до законодавства відпустки без збереження заробітної плати можуть надаватися за сімейними обставинами строком не більше 15 календарних днів на рік на підставі статті 26 Закону № 504. Окрім цього, ще можна надати відпустки без збереження заробітної плати у випадках, передбачених статтею 25 Закону № 504, але для цього мають існувати певні обставини. Розширеному тлумаченню норми статей 25 і 26 Закону № 504 не підлягають.

 

 

 

 

 

Простій та порядок оплати часу простою

 

Простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша ст. 34 КЗпП).

У статті 113 КЗпП встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця або бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Саме цих виплат не отримують працівники під час відпусток без збереження заробітної плати, які необґрунтовано надаються у зв’язку з фінансовими та іншими труднощами підприємств, що і є порушенням прав та законних інтересів працівників.

Не оплачується час простою з вини працівника (частина четверта ст. 113 КЗпП).

 


Розповісти у соціальних мережах



Ще більше новин: